Міністерство економічного розвитку і торгівлі стверджує, що експорт українських яєць в ЄС в рамках квоти почнеться в квітні 2016 року.
Про це йдеться у відповіді МЕРТ.
"В минулому році закінчена процедура відкриття для України доступу на ринок ЄС по яйцях. Таким чином, використання відповідної квоти почнеться в поточному році з квітня-місяця", - йдеться в повідомленні.
При цьому в міністерстві відзначають, що ЄС встановив безмитні тарифні квоти для 36 видів українських товарів. При цьому по 4 видам встановлено додаткові обсяги.
"Квотуванню серед іншого підлягають яловичина, свинина, м'ясо баранини, м'ясо птиці, молоко, вершки, йогурти, зернові, висівки, мед, цукор, крохмаль, гриби, часник, солод, виноградний і яблучний соки, вершкове масло, сигарети, етанол, яйця і альбуміни та ін." - відзначають в МЕРТ.
Тарифна квота на м'ясо птиці встановлена на рівні 16 тис. тонн з подальшим збільшенням протягом 5 років до 20 тис. тонн в рік, а за деякими кодами встановлена додаткова квота - 20 тис. тонн.
У свою чергу на яйця і альбуміни тарифна квота встановлена на рівні 1 500 тонн з поступовим збільшенням протягом 5 років до 3 000 тонн на рік. А також встановлена додаткова квота в обсязі 3 000 тон.
"Введення тарифних квот означає, що окремі українські товари будуть поставлятися в ЄС в певних обсягах без справляння ввізного мита. При цьому мова йде не про обмеження обсягів імпорту, а лише про те, що імпорт зазначених товарів понад певного обсягу буде підпадати під загальний режим імпорту, тобто буде обкладатися за тими самими умовами, які діяли до введення вільної торгівлі з ЄС", - зазначає МЕРТ.
"Принагідно інформуємо, що в 2015 році основна квота на курятину використана на 100%, також розпочато використання додаткової квоти (на 10,4% від доступного обсягу). У першому кварталі 2016 року, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, значно зросли обсяги використання додаткової квоти на курячі каркаси (тушки) - понад 46% від доступних обсягів, або в реальних цифрах 2,34 тис. тонн з 5 000 можливих для першого кварталу. Основна квота на перший квартал уже традиційно використана на 100% (4 000 тонн)", - додають в міністерстві.
Напередодні й після повноцінного вступу в силу Угоди про асоціацію України з ЄС багато українських виробників стали акцентувати увагу на тому, що мають сертифікат НАССР. А отже – повністю готові до виходу на європейські ринки.
Однак далеко не всі споживачі знають, що сертифікат НАССР – це не золота медаль в чемпіонському забігу, яка демонструє якісні переваги кінцевого продукту. І далеко не факт, що підприємство з одним тільки сертифікатом НАССР зможе вільно вийти до споживачів Євросоюзу.
Що таке НАССР?
НАССР (Hazard Analysis and Critical Controlpoints) – лише одна зі складових Системи менеджменту безпеки харчової продукції, яка в свою чергу забезпечує попередження виникнення небезпек на всіх етапах харчового ланцюжка, від первинного виробника сировини (наприклад, фермерського господарства) до кінцевого споживача (наприклад, магазину).
В Україні система менеджменту безпеки харчової продукції обов'язкова для впровадження та функціонування відповідно до закону України "Про основні засади та вимоги до безпеки і якості харчових продуктів".
Існує безліч стандартів, які реалізують принципи НАССР. Найпоширеніші: ДСТУ 4161 (Національний стандарт України), ISO 22000, FSSC 22000 (поліпшена версія ISO 22000), IFS Food Standard (внутрішній стандарт європейських торгових мереж), BRC GLOBAL STANDARD FOR FOOD SAFETY (британський стандарт).
Впровадження системи менеджменту безпеки харчової продукції, заснованої на принципах НАССР, дає підприємству підвищення надійності та безпеки готового продукту; збільшення безпеки ланцюга живлення; підвищення конкурентоздатності.
Крім того, істотно зменшується кількість відгуків і вилучень продукції, тобто знижуються фінансові ризики. Споживач отримує впевненість у безпечності продукції та послуг; знижується ймовірність виникнення ризиків, пов'язаних із небезпечними продуктами.
Давня ініціатива
Формально в Україні системи, засновані на принципах НАССР, мали бути впроваджені на підприємствах харчової промисловості ще після 2005 року. Тоді контроль за дотриманням цієї вимоги було покладено на місцеві органи санітарно-епідеміологічного контролю. Але за фактом перехід не відбувся.
Першими вимагати від своїх постачальників реальної відповідності принципам НАССР стали великі торговельні мережі, такі як МЕТРО.
Причому це стосувалося не лише private label, але й усієї продукції, яка поставлялась в ці торгові мережі. Звісно, для того, щоб працювати з такими мережами, виробники почали перебудовувати свої виробничі потужності та впроваджувати систему менеджменту безпеки харчової продукції, засновану на принципах НАССР.
Найпростіша для впровадження система, яка реалізує принципи НАССР, заснована на вимогах стандартів ДСТУ 4161, а за ним і ISO 22000.
Однак через те, що ці стандарти не містять конкретних вимог до "Програм попередніх умов", вони не визнані Глобальною ініціативою щодо безпеки харчових продуктів GFSI (Global Food Safety Initiative) в Євросоюзі і, як наслідок, їх недостатньо для багатьох європейських торговельних мереж.
Якщо підприємство дотримувалося всіх вимог чинних санітарних норм, то для переходу на вимоги ДСТУ 4161 та ISO 22000 необхідно провести порівняно небагато змін. Як правило, більшість сумлінних виробників були до цього готові.
Для відповідності законодавчим вимогам України достатньо запровадити і при бажанні сертифікувати систему менеджменту безпеки харчових продуктів у відповідності зі стандартом ДСТУ 4161 або ISO 22000.
Але, як вже говорилося, для повноцінної роботи цих стандартів ЄС недостатньо.
Для Євросоюзу як мінімум потрібна впроваджена й сертифікована система за стандартом FSSC 22000 (поліпшена версія ISO 22000).
Як правило, великі торговельні мережі вимагають наявності більш жорстких систем IFS і BRC. А це вже суттєво більші витрати.
Тобто "замовником" стандарту системи менеджменту безпеки харчової продукції, яким має відповідати виробник, виступає, по суті, споживач – торговельна мережа.
Що ж до ринку Середньої Азії, то він здебільшого орієнтується на стандарти Митного союзу, згідно з якими достатньо мати системи управління безпекою виробництва, які відповідають принципам НАССР (тобто ISO 22000 достатньо).
На Близькому Сході ситуація неоднозначна. З одного боку, країни, які раніше були колоніями Франції (Алжир, Туніс, Марокко), прагнуть запроваджувати у себе європейські стандарти і вимоги до безпеки та умов виробництва продукції. Країни Перської затоки більш гнучкі в цьому плані, для них достатньо виконання вимог ISO 22000.
Як отримати бажаний сертифікат?
Розробити і впровадити вимоги цих стандартів не складно. Складніше підвищити рівень компетентності й відповідальності виробничого персоналу і довести всі виробничі потужності до рівня вимог цих стандартів.
Це великі фінансові витрати, оскільки треба враховувати стан інфраструктури і підтримувати її на такому рівні, який може забезпечити споживачам безпеку.
Крім того, необхідно використовувати тільки такі технологічні операції, які
виключають будь-яке можливе забруднення сировини та кінцевої продукції, аж до правильного прибирання, миття, дезінфекції, дезінсекції і дератизації усіх виробничих приміщень, устаткування, інвентарю і до найсуворішого дотримання правил особистої гігієни.
Зокрема, одна з вимог – дотримуватися послідовності потоків (входи й виходи технологічних потоків не повинні перетинатися). Побутові приміщення, такі як санвузли, кімнати прийому їжі, не мають виходити безпосередньо в приміщення цеху, потрібні буферні зони.
Все це примушує переробляти цілі конвеєрні лінії, змінювати потоки, порядок виробництва.
Після впровадження вимог стандартів будь-який виробник може сертифікувати свою систему. За законом України сертифікація має добровільний характер, тому кожне підприємство для себе приймає рішення про сертифікацію.
Часто споживач встановлює вимоги щодо обов'язковості сертифікації як умови для подальшої співпраці (наприклад, багато з європейських торговельних мереж вимагають підтвердження відповідності Системи міжнародним сертифікатом).
При цьому не кожен стандарт з безпеки харчової продукції дозволяє вказувати факт сертифікації Системи у вигляді маркування на споживчій упаковці або в рекламі.
Наприклад, інформацію про сертифікацію за ДСТУ 4161 та ISO 22000 можна наносити на упаковку і використовувати в рекламі, FSSC 22000 та IFS – не можна наносити на упаковку або використовувати в рекламних цілях, BRC не можна наносити, але можна використовувати в рекламі.
Заборона пов'язана з тим, що відповідність якомусь зі стандартів ще не означає випуску безпечної продукції. Це лише засіб мінімізації ризиків у кінцевому продукті, що не дає гарантій.
Ніби кажуть: "Ми впровадили систему, проаналізували критичні точки контролю, ми їх контролюємо і керуємо ними".
Відповідно, щоб не вводити в оману споживача позначкою на упаковці й у рекламі про наявність сертифіката системи безпеки (що продукт кращий/смачніший/корисніший/безпечніший) і не провокувати зловживання з боку виробників, розробники міжнародних стандартів ввели обмеження щодо маркування.
На шляху до ЄС
Також не слід забувати, що наявність сертифікату на систему менеджменту безпеки харчової продукції, заснованої на принципах НАССР, не відкриє виробнику дорогу в ЄС.
Необхідно ще відповідати показникам безпеки продукції, викладеним у Регламентах і Директивах ЄС.
На додаток до цього в Європі існує Глобальна ініціатива з безпеки харчових продуктів GFSI (Global Food Safety Initiative) і Європейська організація з акредитації ЕА, куди входить безліч європейських торговельних мереж і які, в свою чергу, можуть встановлювати єдині вимоги до виробників харчової продукції на території ЄС.
Багато вимог до безпеки харчових продуктів в ЄС відрізняються від норм, встановлених в Україні сьогодні.
Приміром, в Україні і Митному союзі є вимоги щодо вмісту кадмію в насінні, а в ЄС цієї норми немає. З іншого боку, за низкою показників у ЄС вимоги жорсткіші.
Зі стартом ЗВТ Україна-ЄС всі норми і вимоги України (ГОСТ, ДСТУ тощо) повинні бути гармонізовані з європейськими.
На даний момент Технічні регламенти України розроблені частково або взагалі відсутні. Національні стандарти і норми України вже носять рекомендаційний характер, часто скасовані й не замінені на нові.
Тому виробники, які хочуть експортувати свою продукцію до ЄС, змушені самі вивчати Регламенти ЄС і доводити свої виробничі потужності і продукти до відповідності цим вимогам.
Часто доводиться чути, що режим вільної торгівлі більш сприятливий для ЄС, аніж для України, оскільки український експорт до ЄС обмежений квотами.
Це твердження є вкрай упередженим, адже завдяки ЗВТ ринки ЄС відкриваються набагато швидше, аніж ринок України.
Водночас безмитні квоти застосовуються тільки до невеликої кількості сільськогосподарської продукції. Окрім цього, Україна може продовжувати експортувати продукцію, якщо її обсяг перевищує встановлену квоту.
Тож спробуємо детальніше розглянути п'ять міфів, що формують таку оцінку.
По-перше, якщо зона вільної торгівлі передбачає так звані "тарифні квоти" для певної кількості сільськогосподарської продукції, то потрібно чітко розуміти, до чого це призведе.
Перед тим, як Угода про асоціацію набула чинності, українські експортери до ЄС мали сплачувати мито уже від першої експортованої тонни. Наразі ж вони можуть здійснювати безмитний експорт своєї продукції – але до певної межі, встановленої квотою.
Тобто навіть попри те, що квота встановлює певні межі для певних товарів, вона насправді відкриває для них ринок ЄС, а не вводить додаткові обмеження.
Окрім того, тарифне квотування не передбачає жодних обмежень щодо загальної кількості експортованих продуктів. Адже експорт, який перевищив квоту, залишається можливим – просто за нього треба сплачувати мито.
Це, власне, і є причиною, чому 2015 року Україна експортувала певні продукти в обсягах, більших від обсягу квот (зокрема, такі, як мед, сік або оброблені помідори).
По-друге, для більшості з 36 категорій продуктів, які підпадають під дію квот, наразі ці квоти ще не покриті.
Чому? Просто тому, що українська продукція поки не відповідає багатьом санітарним і фітосанітарним стандартам, і українські компанії не можуть наразі експортувати цю продукцію до ЄС.
Замість того, аби звинувачувати ЄС і просити про запровадження додаткових квот, українські компанії радше мають лобіювати в уряді застосування тієї частини ЗВТ, яка стосується санітарних і фітосанітарних норм.
По-третє, квоти стосуються тільки сільськогосподарського експорту, тому було би помилкою концентруватися лише на сільському господарстві.
Режим вільної торгівлі стосується не лише квот і тарифів на імпорт сільськогосподарської продукції. Вона відкриває ринок для усіх потенційних експортерів з України до ЄС; від цього мають отримати користь сотні українських виробників, які вже здійснюють свій експорт до Євросоюзу або можуть це робити найближчим часом.
Звичайно, Україна є потужною сільськогосподарською силою, однак її потенціал значно ширший, ніж аграрний сектор. Вже у 2014 році експорт сільськогосподарської продукції до ЄС становив лише трохи більше чверті від загального українського експорту до Євросоюзу (28,7%).
Якщо робити занадто великий наголос на такій продукції, то можна оминути увагою ширшу картину.
По-четверте, твердження – до якого дехто вдається, – що Україна відкриває свої ринки у той час, як ЄС цього не робить, спотворює реальну картину.
Насправді відбувається абсолютно протилежне. Для врахування часу, який потрібен для того, аби українські виробники адаптувалися до зростання конкуренції з ЄС, ЗВТ зробили асиметричною, і ця асиметрія – на користь українським виробникам.
Євросоюз відкриває свої ринки набагато швидше, аніж Україна свій.
Насправді, більшість українських товарів може продаватися у безмитний спосіб на ринку ЄС від квітня 2014 року; саме від того часу, коли Євросоюз вирішив пришвидшити набуття чинності Угодою про асоціацію та односторонньо відкрив свій ринок відповідно до положень Угоди про асоціацію.
Своєю чергою, зменшення тарифів з українського боку є дуже поступовим, адже воно може тривати до десяти років.
По-п’яте, ЗВТ охоплює не лише питання торгівлі сільськогосподарською продукцією, квот і тарифів, але й виходить за рамки питань торгівлі.
Угода передбачає здійснення реформ у низці сфер української економіки, які стосуються, зокрема, правил конкуренції, державних закупівель, інтелектуальної власності, послуг, фінансового сектора тощо.
Справжнє впровадження їх українською владою поліпшить конкурентоздатність українського бізнесу (великого і малого) і заохотить іноземні інвестиції. Для реалізації цих реформ потрібен час і політична воля, адже зміни не відбудуться зненацька.
Однак вони є для України реальним фактором, який змінить правила гри.
Україна з квітня цього року може почати поставки яєць до Євросоюзу. Про це повідомили в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі.
Тарифна квота на яйця і альбуміни встановлена на рівні 1 500 тонн з поступовим збільшенням протягом 5 років до 3 000 тонн на рік. Встановлено також додаткова квота в обсязі 3 000 тон. Це означає, що зазначені обсяги цих товарів будуть поставлятися без стягнення мита, що дозволить більш успішно конкурувати з внутрішніми виробниками.
"В минулому році закінчена процедура відкриття для України доступу на ринок ЄС по яйцях. Таким чином, використання відповідної квоти почнеться в поточному році з квітня-місяця", - зазначили у відомстві. І уточнили, що ЄС встановив безмитні тарифні квоти для 36 видів українських товарів.
У той же час, тарифна квота на м'ясо птиці встановлена на рівні 16 тис. тонн з подальшим збільшенням протягом 5 років до 20 тис. тонн в рік.
Серед українських експортерів харчових продуктів тваринного походження на ринку Євросоюзу присутні 72 підприємства.
Про це повідомляє Державна ветеринарна фітосанітарна служба України.
Так, лідером продукції тваринного походження з України в ЄС є мед. Загалом, 39 компаній зараз мають право постачати український мед в країни Євросоюзу.
"В даний час Україна має право поставляти в країни ЄС такі продукти тваринного походження для споживання людиною: молоко і молочні продукти - 10 підприємств, м'ясо птиці - 4, продукти з м'яса птиці - 1, риба і рибопродукти - 15, яйця і яйце продукти - 2, бджолиний мед - 39, кишкова сировина - 1", - йдеться в повідомленні.
EU Export Helpdesk – основний онлайновий інструмент ЄС, покликаний допомагати експортерам з-поза меж Євросоюзу. На цьому сайті відвідувачі можуть дуже швидко знайти всю потрібну інформацію. Наприклад, про правила і положення, які застосовуються до продуктів, що експортуються з країн, які не входять до складу ЄС (зокрема, з України). Також про розмір мита та інші вимоги: екологічні, технічні, ринкові стандарти, маркування. Про можливі преференційні угоди та знижки, якими здатна скористатися експортована продукція, та на яких умовах це може відбутися. Крім цього, можна ознайомитися зі статистикою імпорту того чи іншого товару до Євросоюзу. Сайт на сьогодні доступний англійською, французькою, іспанською та португальською мовами.
Зокрема, про митні тарифи на експорт в ЄС того чи іншого товару та інші вимоги можна дізнатися у розділі My export. Для цього слід вести код товару, країну-імпортер (Україну) та країну ЄС, до якої буде спрямовано товар. Нижче наведений приклад стосується експорту до Польщі пальт, плащів, курток тощо.
Зі статистикою постачання подібної продукції до ЄС можна ознайомитися у розділі Statistics.
Наведена нижче інфографіка наочно показує алгоритм користування службою.
12 лютого 2016 року делегація Представництва Європейського Союзу в Україні відвідає Чернігів з офіційним візитом. В рамках візиту відбудуться зустрічі з представниками місцевої та обласної влади, громадськими активістами, керівниками Євроклубів Чернігівщини, молоддю. Також, в рамках візиту відбудеться тренінг з висвітлення європейської тематики в українських медіа для місцевих журналістів.
Що? Тренінг для журналістів з висвітлення європейської тематики
Коли? 12 лютого 2016 року, п’ятниця, з 12.00 до 15.00
Де? Експертний клуб «Чиста політика» (вул. Полуботка, 6-А)
Тренінг з висвітлення європейської тематики буде корисним для чернігівських журналістів, медіа всіх зацікавлених тематикою української євроінтеграції. Учасники тренінгу отримають додаткові знання та навички для більш цікавого, коректного та повного висвітлення питань європейської інтеграції, зокрема зв'язку євроінтеграції з процесом внутрішніх реформ в Україні. Під час заходу журналісти матимуть можливість поспілкуватись з Юргісом Вілчінскасом, Керівником відділу преси та інформації, та Вікторією Давидовою, Радником з питань преси та інформації Представництва ЄС. Тренером виступить Анатолій Марциновський -
експерт з європейської тематики, оглядач газети “Газета по-українськи” (www.gazeta.ua), багаторічний автор та редактор інформаційних матеріалів Представництва ЄС в Україні.
Що? Зустріч з громадськими активістами Чернігівщини
Коли? 12 лютого 2016 року, п’ятниця, з 11.30 до 13.00
Де? Ресторан «Хряк» (вул. Київська, 5)
Представництво ЄС в Україні запрошує обговорити ключові напрямки поточних відносин між Україною та ЄС, необхідні реформи в рамках імплементації Угоди про Асоціацію, допомогу Україні від Європейського Союзу, а також розглянути можливості підтримки роботи громадських організацій Чернігівщини.
Що? Зустріч з студентами Чернігівщини
Коли? 12 лютого 2016 року, п’ятниця, з 11.30 до 13.00
Де? Центр європейської інформації (приміщення Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, просп. Миру 43, аудиторія № 3)
Під час зустрічі запрошуємо обговорити актуальні освітні можливості для українських студентів у Європі, про грантові програми на навчання і стажування від Європейського Союзу.
Заплановані заходи у Чернігові відбуваються в рамках інформаційної кампанії «Будуймо Європу в Україні». Це серія інформаційно-просвітницьких заходів (вуличних акцій, виставок, семінарів, тренінгів, круглих столів), які Представництво ЄС в Україні проводить в різних містах України. Мета кампанії – поширення європейських цінностей та підвищення рівня обізнаності українців щодо розвитку відносин між Україною та ЄС.
За деталями щодо запланованих заходів, будь ласка, звертайтесь до: Ольги Гуртовенко, тел. +38(050)82-02-777, ogurtovenko@internews.ua.
Початок дії економічної частини Угоди про асоціацію України з ЄС не лише втілює в життя євроінтеграційні прагнення українців, а й знаменує нову сторінку в історії українського бізнесу. Особливе місце нових торговельних відносин належить харчовим продуктам. Їх експорт та імпорт є важливою складовою для обох сторін співробітництва. Однак саме у цій сфері чи не найбільше нюансів.
Чернігівщина може продавати Європі чимало товарів. Серед них чи не найбільша частина — продукти харчування або сировина.
Варто зазначити, що у своєму арсеналі маємо найбільшого експортера крохмалу (98% всього експорту) в Україні — багатопрофільне підприємство «Вимал», керівник якого, Сергій Самоненко, і розповів про деталі міжнародного співробітництва.
Підприємець переконаний, що особливо сподіватися українським виробникам на швидкі величезні здобутки на ринку Європи не варто, а особливо «харчовикам». Адже Угодою передбачено квотування продукції. Тобто далеко не вся кількість товару, яка відповідає усім вимогам, може бути продана закордон безмитно.
Зазвичай це пов’язано з тим, що самі європейці захищають власний ринок, адже мають підтримувати місцевий бізнес.
— Підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС — це лише маленька шпарина. Та проштовхнутися у неї таки варто, — зазначає Сергій Самоненко.
Виробництво крохмалю в Україні має свою специфіку. Так склалося, що раніше в країні працювало 17 профільних підприємств, зараз функціонує — п’ять. Тож зосереджені вони виключно на задоволення потреб внутрішнього ринку.
— Більше того, підприємство «Вимал» раніше працювало навіть як імпортер, — каже бізнесмен, додаючи, — однак з кінця 90-х років минулого століття ми таки почали шукати іноземних партнерів для продажу. До слова працюємо з ними і до сьогодні. Це здебільшого Польша, Румунія та країни Прибалтики.
Особливість продажу крохмалю до країн ЄС полягає в тому, що цей продукт чи не єдиний, який не потребує сертифікації для вивозу.
Достатньо розробити та впровадити на виробництві систему керування безпечністю харчової продукції HAССP, а сертифікувати таку систему уповноваженим органом не обов’язково.
Однак не все так просто — підприємство-покупець будь-якої європейської країни може на власний розсуд затребувати, аби продукція, яку вони купують, вироблялась на підприємстві, де раніше впроваджена система НАССР була ще й сертифікована. А враховуючи, що українські підприємства для них новачки з невідомою репутацією, то вони воліють бачити сертифікацію найвищого світового рівня — системи IFS та BRC.
Ці системи не тільки підтверджують реально діючи механізми керування безпечністю продукції, а ще сертифікують соціальні відносини в колективах та вплив на навколишнє середовище.
Втім чернігівські підприємці таки знайшли вихід.
— Так як підприємство уже давно співпрацює з країнами Європи, то постійні партнери рекомендують нас іншим своїм колегам. Таким чином хороша репутація та якісний товар заміняють документ, — акцентує Сергій Самоненко.
Також він каже, що для деяких країн, здебільшого азійських, важливим чинником у виборі економічного партнера є підтримка представників місцевої влади. Тому сприяння облдержадміністрації теж відчутне (співпраця з Китаєм).
Втім, це правило не поширюється на країни ЄС.
Однак місцева влада все ж може полегшити чернігівським підприємцям інтеграцію на нові ринки. Для цього треба створювати умови для розвитку бізнесу, допомагати у вирішені проблемних питань.
Для чернігівських виробників, як і для всіх в країні, головною проблемою для розвитку є ускладнений доступ до електроенергії.
З 1 січня 2016 р. запроваджено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ПВЗВТ) між Україною та ЄС. ПВЗВТ створює умови для кращого доступу українських експортерів до ринку ЄС – найбільшого в світі ринку, що охоплює більш ніж 500 мільйонів споживачів.
Нові можливості для українського бізнесу супроводжуються високим рівнем вимог ЄС щодо якості та безпеки продукції, а також конкурентоспроможності цін. У цьому зв’язку Консалтинговою компанією CTA Economic&ExportAnalystsltd у співробітництві з Урядовим офісом з питань європейської інтеграції і ТПП України підготовлено компендіум «Енциклопедія з експорту до країн ЄС у рамках ПВЗВТ».
Компендіум є 1400-сторінковим довідником із правил, регламентів і В2В-можливостей для основних статей експорту України за галузями. Ця книга – є практичним інструментом ознайомлення українських підприємств, що мають намір експортувати продукцію на ринки ЄС з тим, як працюють відповідні інституції, які специфічні вимоги до товарів та як отримати необхідні дозвільні документи тощо.
Станом на 1 лютого 2016 року українські компанії повністю використали квоту на поставки м'яса птиці в країни Європейського Союзу в поточному році.
Про це повідомляється в звіті про виконання програми Кабінету міністрів.
У звіті зазначено, що на цю ж дату українські компанії використали квоту на поставки цукру на 66% (заявлено 20 тис. тонн), свинини - 2,8% (278 тонн).
Також повідомляється, що в січні 2016 року митниці Державної фіскальної служби видали українським компаніям понад 4,5 тис. сертифікатів EUR.1 на експорт товарів з України.
З початку 2016 року в рамках торгівлі з ЄС статус схваленого експортера отримали вже 23 підприємства, які поставляють з України мед, кетчупи та соуси, соняшникова олія, дріжджі, печиво, вироби зі скла та ін.
У звіті зазначено, що доступ на ринок ЄС відкритий для 10 виробників молочної продукції, дозвіл на її експорт до Китаю отримали 18 підприємств. Для більш ніж 35 підприємств м'ясо-і молокопереробної промисловості відкритий доступ на ринки Молдови, Казахстану, Киргизстану, Вірменії, Узбекистану.