4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 році до НАТО увійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. На нинішній момент членами цієї організації є 26 держав Європи та Північної Америки.
   Щоб зберегти свою ефективність стосовно захисту та зміцнення безпеки за умов нинішнього швидко змінюваного середовища безпеки, Альянс нині запроваджує ґрунтовну трансформацію, яка охоплює усі аспекти його діяльності й передбачає запровадження нових завдань, вступ нових членів, вдосконалення військового потенціалу, розбудову нових партнерських відносин та новий спосіб ведення справ.
   НАТО проводить політику відкритих дверей з перспективою щодо розширення Альянсу. Будь-яка європейська країна, що поділяє принципи, закладені у Вашингтонському договорі, та робить внесок у безпеку євроатлантичного регіону, може стати членом Альянсу. Країни, що бажають набути членства в НАТО, мають також досягти відповідних політичних, економічних та військових стандартів, щоб довести свою здатність робити внесок у безпеку Альянсу та користуватися перевагами колективної безпеки. План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) має на меті допомогти країнам-претендентам у процесі їхньої підготовки до вступу в Альянс.
   Штаб-квартира організації розташована в Брюсселі (Бельгія).
Штаб Верховного Головнокомандувача об’єднаними збройними силами НАТО в Європі знаходиться в м.Монс (Бельгія). Функціональне командування — Командування об’єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації розміщене у м.Норфолк (США).
   Емблема НАТО була затверджена у жовнті 1953 року. Коло символізує єдність та співпрацю, компас - спільний шлях до миру, який обрали для себе країни-члени.
    Офіційні мови НАТО англійська та французька.

  Як функціонує НАТО?
  Найвищий орган, що ухвалює рішення в НАТО, – це Північноатлантична рада, до складу якої входить по одному Постійному представнику з боку кожної країни – члена Альянсу. Постійний представник має ранг посла, а в роботі йому допомагає національна делегація у складі дипломатичного персоналу та радників з питань безпеки. Рада засідає на рівні послів щонайменше раз на тиждень, а зазвичай – ще частіше. Також відбуваються регулярні засідання Ради на рівні міністрів закордонних справ та оборони, а час від часу – на рівні глав держав та урядів.
   НАТО очолює Генеральний секретар, якого призначають терміном приблизно на чотири роки. Генеральний секретар обирається з числа видатних державних діячів однієї з країн – членів Альянсу. Він головує на засіданнях Північноатлантичної ради та інших ключових органів Альянсу та сприяє досягненню консенсусу країнами – членами НАТО. Стосовно управління щоденною діяльністю Генеральному секретареві допомагає Міжнародний секретаріат, що складається з експертів та посадовців з країн – членів НАТО.
   НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишається під національним командуванням та управлінням, окрім випадків, коли країни–члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО, починаючи від колективної безпеки до нових місій, таких як миротворчість та операції з підтримки миру. Політичні та військові структури НАТО забезпечують довготермінове планування, необхідне для того, щоб національні підрозділи були здатними виконувати ці завдання, а також запроваджують організаційні заходи стосовно спільного командування, управління, тренувань та навчань.

    Країни-члени НАТО
   На нинішній момент членами цієї організації є 26: Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литова, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Уго́рщина, Франція, Чехія. завантажити

    Країни-партнери НАТО
   Партнерство заради миру є важливою ініціативою, яку НАТО запропонувало на січневому 1994 року Брюссельському саміті Північноатлантичної ради. Метою Партнерства є зміцнення стабільності та безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатися до Партнерства заради миру було надіслано усім державам-учасницям Ради північноатлантичного співробітництва (нині РЄАП) та іншим державам, що беруть участь у Нараді з безпеки та співробітництва в Європі (нині ОБСЄ) та які мають бажання і можливості зробити свій внесок у програму. завантажити

    Країни-учасниці Середземноморського діалогу
   Середземноморський діалог є невід’ємною частиною підходу Альянсу до співпраці в галузі безпеки і ґрунтується на визнанні того, що безпека Європи тісно пов'язана з безпекою і стабільністю Середземномор'я. Діалог був розпочатий в 1994 році. Спочатку він вівся з шістьма країнами, а саме: Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко і Тунісом. Алжир приєднався в лютому 2000 року. Метою діалогу є внесок у безпеку і стабільність у Середземномор'ї, досягнення кращого порозуміння серед цих країн і створення добросусідських відносин. Він надає можливість країнам-учасницям брати участь в дискусіях. Робота діалогу організована через щорічну робочу програму, зосереджену на практичній співпраці в галузях безпеки та оборони, інформації, планування на випадок надзвичайних ситуацій та науки. завантажити

   Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП)
   Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) була створена у 1997 році на заміну Раді північноатлантичної співпраці. У ній беруть участь країни-члени Альянсу і країни-партнери. (Австрія, Азербайджан, Албанія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Велика Британія, Вірменія, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизька Республіка, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, колишня Югославська Республіка Македонія, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан, Угорщина, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія). Рада представляє собою форум для проведення регулярних консультацій і співпраці. Засідання періодично проводяться на рівні послів, міністрів закордонних справ та міністрів оборони.
   Заходи в межах РЄАП доповнюють програми Партнерства заради миру (ПЗМ). Вони ґрунтуються на двохрічному плані дій, зосередженому на консультаціях і співпраці з питань політики та безпеки, таких як регіональні питання, контроль за озброєннями, міжнародний тероризм, підтримка миру, питання оборонної економіки, цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, наука і екологія.
   Майже усі країни-члени РЄАП, які не входять до НАТО, надіслали до Альянсу свої дипломатичні місії, які працюють над розширенням контактів між НАТО і країнами-партнерами та посиленням ефективності та результативності співпраці.
    Важливим досягненням РЄАП стало створення Євроатлантичного центру координації заходів з реагування на катастрофи (EADRCC), що було включено в план дій на пропозицію Російської Федерації.